Press

divider
TALENT MAGAZINE (NC, USA)
interview  by Mel Williams
– Hello Julian. Could you tell where did you grow up? When did you discover your love for music/playing the violin?
– I was born and raised in Ukraine in the city of Donetsk. It’s a lovely city in the east of the country; an industrial giant and and a cultural centre, unfortunately it has been going through some tough times lately.
I’ve spent 30 years of my life in Donetsk and this is where I gained my qualification and mastered my craft and skills. I am a representative of the Donetsk violin school and have mastered all the steps of the ladder starting at music school and progressing into internship at the music department of the Music Academy in my home town.
It’s hard to say when I decided to become a musician, it seems like I was always certain, that was the path I wanted to take. I remember how excited I was when I got my first violin. I could barely fall asleep that night, so excited I was to try and play. It took me a while till I got a hang of it and started playing much more confidently.
The biggest progress was made during my years in the Music Academy and I will be forever grateful to my teachers and masters. Soviet Violin school is considered to be on of the best in the world, and I am happy to be a part of it. I have graduated from the S. Prokofiev’s Music Academy in 2009, and in 2014 have finished my internship at the music department. I am fully qualified to teach and mentor at the academy, but currently prefer to perform myself.
Music was and always will be a big part of me and my life, my way of communication with the world.
– Does anyone else in your family play any instruments? Did you learn from someone or did you teach yourself? 
– There were no musicians in my family and the decision to start my musical training was made by my grandmother. She was never involved in music, but was a big admirer and supporter.
Throughout my music career my mother was my biggest inspiration and my toughest critic. She is a professional photographer and has an eye for perfection.
– How did your current team meet/form? Please provide everyone’s names and the instruments they play?
– Currently [12.02.2017] I am a part of the Sky Breeze Trio on board the Carnival Paradise. This is definitely a new professional adventure and a valuable experience for me.
I am the lead violinist, Olena is the second violin and Viktoria plays an viola. We are all professional musicians and we have been brought together by the passion and love for what we do. We came together, produced a demo and were offered a possibility to work for Carnival Cruise Lines. This is a great opportunity, and I must admit – working with Carnival is great. The atmosphere is amazing and audience always charge us up.
– How many hours did you spend practicing learning to play the violin at first? How many hours do you practice or play now today?
– If we go way back to my 7 year old self, it wasn’t as easy as it is now. It was impossible to make myself practice for extended periods of time at first. Later, when I started attending the Music Academy it would take me an average of 5 to 6 hours daily. Our teachers and mentors always strived for perfection and those hours were justified (well maybe not always, but most of the time).
If we come back to the present day the time I spend practising differs depending on the projects I am involved in. When I was preparing for my graduation performance ( I played Violin Concert by S. Prokofiev, Preludes by D. Shostakovich and Sonate by E. Ysaye – quite difficult pieces) I practised for around 8 – 10 hours daily.
Currently we have and extensive program of 20 sets that we perform on board. It includes both classical music and modern music of the last decade. Even though we perform almost every night, I still practice for a few hours additionally, just to keep myself in shape.
– What would you say are the most important lessons you learned in order to become such a great violinist?
– I believe there is always room for improvement and you have to always strive to achieve more and be better in what you do. Unfortunately I did not have a chance to meet the great masters of the present day yet, but I follow their progress, watch their performances and read interviews. I’ve noticed one common thing between all of them – they love what they do, they don’t treat music like a ‘job’ but more like a way of life. I came to realise that the best way to become a great musician is to find music within yourself and not try to squeeze yourself into music.
– Do you have any role models you look up too? Who and why?
– There are people that I consider to be a beacon, or a reference point, if you will. One that I definitely consider to be a role model and an inspiration is Gidon Kremer. He embodies everything I love in music – a unique way of thinking, a unique view on the music he performs. He makes any piece his own and he sees something, that no one else before him saw.
Not only is he a phenomenal violinist, but he also brings philosophy into his music. He is an amazing, genuine musician. Every time I listen to him perform, it almost feels like I’m having a personal conversation with him.
– Where do you draw inspiration when it comes to your music? Do you enjoy other forms of art like art galleries, dance, etc?
My biggest pool of inspiration are the people, the audience. Nothing is greater than feeling the emotions coming back to you from the crowd. It gives you an amazing boost of power and it emphasises your drive and fuels your performance.
People feel and absorb the energy you give out and give it back to you multiplied by 10. This is far superior to any treasure and moments like that make the long hours of practice and preparation, lack of sleep and an aching back all worth it. It also gives me strength to carry on, develop new projects and become better at what I do.
I also draw inspiration and new emotions in art and literature. I am a big admirer of Vincent Van Gogh – the energy that comes from his art is surreal.
– What do you enjoy most about sharing your music and what do you hope audiences will walk away feeling/thinking after hearing you perform?
– Well, to be honest it’s the same as my inspiration. It’s that invisible connection that you establish with the audience through your music. When you make them forget about their troubles, and guide them to a different world, where they can relax and rejuvenate. It is visible in their eyes, music touches the heart and a lot of people have came forward to thank me for making them feel better.
I hope that after my performance people become more at ease with themselves and that I can help them through a rough time. Music can make it bearable, make it easier to live through or just make your day brighter in general.
– What’s something about yourself or a view you have, that you’d like to share with others (example: a value that you live by)?
– I believe that music can make the world a better place. Music is beyond politics, music is beyond conflicts. Time heals the physical wounds, but the music is the remedy for the wounds of the soul and mind within us, both as individuals and a society. You just need to make time to hear not just listen, and most of all – enjoy.
As long as music makes us smile, and we can sing or hum along – there is hope.
переклад з англійської
– Привіт, Юліане! Давай почнемо з розповіді про твоє дитинство. Де ти виріс? Коли ти відчув в собі любов до музики та гри на скрипці?
– Я народився та виріс в Україні, в місті Донецьк. Це файне місто на сході моєї країни, індустріальний гігант та культурний центр. На жаль зараз воно переживає важкі часи.
Я провів 30 років мого життя в Донецьку, і саме там я здобув кваліфікацію, саме там формувались мої професійні навички. Певно, я можу уособлювати донецьку скрипкову школу, тому що я пройшов всі ступені освіти в своєму рідному місті, від музичної школи до асистентури-стажування в Донецькій Музичній Академії імені С.С. Прокоф’єва. Важко сказати коли я вирішив бути музикантом. З першого класу я знав, що буду скрипалем, пам’ятаю, як я зрадів коли мама купила мені першу в моєму житті скрипку. Я не спав всю ніч, намагався грати, щоправда щось пристойне почало виходити набагато пізніше. Усвідомлено розвиватись я почав вже в музичній академії, дякувати моїм професорам, але скільки себе пам’ятаю, музика завжди була моїм всесвітом, мовою спілкування зі світом.
– Чи хтось з твоєї родини грає на музичних інструментах? Ти навчався в викладачів чи самостійно? 
– В моїй родині не було музикатів, коли я йшов до музичної школи. Ідея мого навчання належала моїй бабусі, вона ніколи не займалась музикою але дуже любила співати. Також весь мій шлях до музики мене підтримувала мама. Вона фотограф за професією, тож має прагнення до досконалості.
Як я вже сказав, я отримав вищу академічну освіту в найкращих традиціях української скрипкової школи, що заслужено вважається однією з найкращих в світі. У 2009 році я закінчив Музичну Академію ім. С.С. Прокоф’єва, у 2014 – асистентуру стажировку, отримав кваліфікацію викладача ВНЗ, власне я би міг викладати, але поки що більше волію виконувати музику.
– Як називається зараз твій коллектив? Можеш назвати музикантів по іменам та на яких інструментах вони грають?
– Наразі [12.02.2017]  я граю з тріо, що називається Sky Breeze. Це однозначно нові пригоди для мене та новий професійний досвід. Я граю першу скрипку, Олена грає другу, а Вікторія грає на альті, дуже благородний інструмент. Ми всі професійні музиканти, нас поєднує любов до музики та до того, що ми робимо.  Ми записали демо-відео для Carnival Cruise Lines та отримали пропозицію роботи. Це надзвичайна можливість, і я повинен відзначити, що працювати на Carnival дуже приємно. Атмосфера тут надзвичайна, публіка завжди заряджає емоціями.
– Як багато часу ти витрачав на опанування навичків спершу? І як багато часу в день ти граєш зараз?
– Якщо ми повернемось в часи, коли мені було 7 років, це було не багато. В такому віці складно займатись навіть 45 хвилин поспіль. Пізніше, коли я навчався в академії, доводилось займатись 5-6 годин на день, такі  серйозні програми, що ми виконували, потребують багато часу та сил . Наші викладачи вимагали від нас досконалості, і ці години занятть себе виправдовували (можливо не завжди, але часто)). Зараз мої заняття повністю залежать від проектів, якими я займаюсь, від музики, яку я готую для виконання. Наприклад, коли я готував сольний концерт на випускний іспит з асситентури (грав концерт Прокоф’єва, прелюдії Шостаковича, сонату Ізаї – дуже не проста музика), займався по 8-10 годин на день. Начасі в нас програма готова, ми граємо популярну музику по 4 години щодня, тому зараз я займаюсь 1-2 години, просто для підтримки форми. Але, сподіваюсь, в майбутньому буде багато приводів займатись більше)
– Що є найважливішим для того, щоб стати великим музикантом?
–  У кожного з великих не тільки можливо, але й потрібно навчатись. Мені, на жаль, поки не доводилось поспілкуватись з майстрами нашого часу, але я постійно слідкую за ними, дивлюсь записи та читаю інтерв’ю. Є один важливий момент, що притаманний всім великим музикантам. Вони люблять те, що роблять, відносяться до музики не як до роботи, а як до служіння. Найголовніше – прагнути знайти музику в собі, а не себе в музиці.
– Чи є хтось, на кого ти хотів би бути схожим? Хто й чтому?
– Я не можу сказати, що в мене є кумир Але є люди, які для мене немов маяки, орієнтири. З тих скрипалів, що живуть, таким є скрипаль, якого я беззаперечно поважаю і на якого хотів би бути схожим – це Гідон Кремер. Він володіє власним стилем мислення, в кожному музичному творі він знаходить унікальне, тільки йому притаманне бачення. Окрім високої технічної якості він виносить на сцену якість думки, філософію і щирість. Його виконання не завжди канонічні, але самобутні і унікальні. Слухати його – це спілкуватись з дуже освіченою та глибоко обдарованою людиною.
– Звідки ти береш натхнення для музики? Тобі подобаються інші види мистецтва, такі як живопис чи танок?
– Передусім, мене надихають люди. Коли в момент виступу раптом з’являється той самий невидимий зв’язок артиста і глядача, коли ти відчуваєш емоції людей, ділишся своїми, і вони посилюються в сто разів. Це варте всіх скарбів. У такі моменти виправдовуються всі години занять і недолік сну)) І це мене надихає продовжувати, шукати нові приводи для зустрічі з публікою, готувати нові програми. Крім цього – я знаходжу нові образи і емоції в живопису, в літературі. Люблю Ван Гога, це просто неймовірна енергетика.
–  Чим ти ділишся під час своїх виступів? Що би ти хотів, щоб люди відчували, про що думали після твого концерту?
–  Власне, я вже відповів. Це та  невидима хвиля емоцій що переміщується від глядача на сцену і назад, взаємообмін. Коли я бачу, як люди переймаються музикою, коли вони забувають про поточні проблеми і занурюються в себе, в відомі тільки їм переживання. Це видно, до речі по очах, по тиші після закінчення твору. Я сподіваюсь, що після моїх концертів люди трохи краще пізнають себе. І стають легше, світліше. А взагалі, звичайно, все залежить від того, яку музику грати. Все що я говорив вище справедливо для концерту. Сьогодні ж ми швидше підіймаємо настрій, у нас інші завдання. Але це теж важливо – зарядити слухачів позитивом, спровокувати їх підспівувати знайомі мелодії, насолоджуватися відпочинком і відчути драйв.
– Якою думкою ти хотів би поділитись з нашими читачами?
– Я вірю, що музика може змінити світ на краще. Музика може зупинити війни і залікувати рани в душах. Потрібно тільки дати їй можливість звучати і знайти час її почути. Це якщо про велике. А так – поки ми здатні посміхатися при звуках знайомої мелодії і підспівувати – ми по-справжньому живі.
перевод с английского
–  Привет, Юлиан! Давай начнём с рассказа о твоём детстве. Где ты вырос? Когда ощутил в себе любовь к музыке и игре на скрипке?
–  Я родился и вырос в Украине, в городе Донецке. Это замечательный красивый город на востоке страны, мощный индустриальный и культурный центр, который сейчас переживает не самые простые времена.
30 лет свой жизни я провел там, там же получил образование и весьма богатый опыт музыкальной деятельности. Если можно так сказать, я 100% представитель донецкой скрипичной школы – я прошел все ступени обучения, от музыкальной школы до ассистентуры в родном городе. Трудно сказать, когда я решил заниматься музыкой. С первого класса я знал, что буду скрипачом, помню как обрадовался своей первой скрипке, ночь не спал, порывался играть…. Правда, что-то приличное стало получаться гораздо позже. Осознанно развиваться я начал уже в музыкальной академии, спасибо моим профессорам, но сколько себя помню, музыка всегда была моей вселенной, языком общения с миром.
–  В твоей семье ещё кто-то играет на музыкальных инструментах? Ты занимался у преподавателей или самостоятельно?
В моей семье музыкантов не было, решение отправить меня в музыкальную школу принимала бабушка. Она музыкой никогда не занималась, но очень любила слушать и петь. Весь мой путь к музыке меня поддерживала мама, фотограф по специальности. Как я уже говорил, я получил академическое образование в лучших традициях советской скрипичной школы, которая заслуженно считается одной из лучших в мире. В 2009 году закончил музыкальную академию им. С.С. Прокофьева, а в 2014 году – ассистентуру-стажировку, получил право преподавания в ВУЗах, собственно я уже сам могу преподавать, но пока предпочитаю исполнять музыку.
–  Как называется твой сегодняшний коллектив? Можешь назвать их имена и инструменты, на которых они играют?
–  Мой сегодняшний [12.02.2017]  коллектив называется Sky Breeze Trio, для меня это музыкальное приключение и новый опыт. В составе у нас только струнные инструменты. Olena как и я играет на скрипке, Viktoria играет на альте – очень благородный инструмент. Мы все профессиональные музыканты и в данный момент нас объединил интерес к музыке и путешествиям. Мы подготовили соответствующую программу и отправились работать на круизный лайнер. Карнивал Круиз Лайнс как раз искали музыкантов и мы получили эту вакансию. Нужно отметить, что сотрудничать с Карнивал очень приятно, коллектив замечательный и комфортные условия.
–  Как много времени ты тратил на занятия вначале, И как много времени в день играешь сейчас?
–  О, сперва, если вспоминать детство, это было не так много))) Хотя в 7 лет заставить себя заниматься  45 минут в день почти невозможно. Потом, когда учился в академии, приходилось заниматься по 5-6 часов день, такие серьёзные программы, которые мы исполняли, требуют много времени и сил. Сейчас мои занятия полностью зависят от проектов, которыми я занимаюсь, и от музыки, которую готовлю к исполнению. К примеру, когда готовил сольный концерт на выпускной экзамен из ассистентуры (играл концерт С. Прокофьева, прелюдии Шостаковича, сонату Изаи – весьма не простая музыка), занимался по 8-10 часов в день. А в настоящий момент у нас программа готова, играем мы популярную музыку, которая требует меньше усилий, поэтому сейчас занимаюсь 1-2 часа в день, просто для поддержания формы. Но надеюсь в скором будущем у меня появятся поводы делать это больше)
–  Что нужно, чтобы стать великим музыкантом?
–  У каждого из великих не только можно, но и нужно учиться. Мне, к сожалению, пока не довелось пообщаться с мастерами нашего времени, но я постоянно слежу за ними, смотрю записи и читаю интервью. Есть важный момент, который присущ всем великим музыкантам. Они любят то, что делают, относятся к музыке не как к работе, но как к служению. Самое главное – стремиться найти музыку в себе, а не себя в музыке.
–  Есть ли кто-то, на кого ты хотел бы быть похожим? Кто и почему?
–  Я не могу сказать, что у меня есть кумир. Но есть люди, которые для меня являются маяками, ориентирами. Из ныне живущих это скрипач, которого я бесконечно уважаю и который мог бы быть для меня ролевой моделью – Гидон Кремер. Он обладет собственным стилем мышления, в каждом произведении он находит уникальное, присущее ему одному, видение. Кроме технического качества он выносит на сцену качество мысли, философию и – искренность. Его исполнения не всегда каноничны, но самобытны и уникальны. Слушать его – это беседовать с очень образованным и глубоко одаренным человеком.
– Откуда ты берёшь вдохновение для музыки? Тебе нравятся другие виды искусства, такие как живопись, танец?
– Прежде всего, меня вдохновляют люди. Когда в момент выступления вдруг появляется та самая невидимая связь артиста и зрителя, когда ты ощущаешь эмоции публики, делишься своими, и они усиливаются в сто крат. Это для меня стоит всех сокровищ. В такие моменты оправдываются все часы занятий, болящая спина и недостаток сна)) И это меня вдохновляет продолжать, искать новые поводы для встречи с публикой, готовить новые программы. Кроме этого – я нахожу новые образы и эмоции в живописи, литературе. Люблю Ван Гога, это просто невероятная энергетика.
– Чем ты делишься во время выступлений? Чтобы ты хотел, чтобы люди чувствовали, о чем думали после твоего концерта?
– Ну, собственно я уже ответил. Это та самая невидимая волна эмоций, которая перемещается от зрителя на сцену и обратно, это взаимообмен. Когда я вижу, как люди проникаются музыкой, когда они забывают о насущных проблемах и погружаются в себя, в ведомые только им переживания. Это видно кстати по глазам, по тишине после окончания произведения. Я надеюсть, что после моих концертов люди немного лучше узнают себя. И становятся легче, светлее. А вообще, конечно, все зависит от того, какую музыку играть. Все что я говорил выше справедливо для концерта. В данный же момент мы скорее подымаем настроение, у нас другие задачи. Но тем не менее, это тоже важно – зарядить слушателей позитивом, спровоцировать их подпевать знакомые мелодии, наслаждаться отдыхом и ощутить драйв.
–  Какой мыслью ты хотел бы поделиться с нашими читателями?
– Я уверен, что музыка может изменить мир к лучшему. Музыка может остановить войны и залечить раны в душах. Нужно только дать ей возможность звучать и найти время её услышать. Это если о великом. А так – пока мы способны улыбаться при звуках знакомой мелодии и подпевать – мы живы по-настоящему.
ENUARU

– Hello Julian. Could you tell where did you grow up? When did you discover your love for music/playing the violin?
– I was born and raised in Ukraine in the city of Donetsk. It’s a lovely city in the east of the country; an industrial giant and and a cultural centre, unfortunately it has been going through some tough times lately.
I’ve spent 30 years of my life in Donetsk and this is where I gained my qualification and mastered my craft and skills. I am a representative of the Donetsk violin school and have mastered all the steps of the ladder starting at music school and progressing into internship at the music department of the Music Academy in my home town.
It’s hard to say when I decided to become a musician, it seems like I was always certain, that was the path I wanted to take. I remember how excited I was when I got my first violin. I could barely fall asleep that night, so excited I was to try and play. It took me a while till I got a hang of it and started playing much more confidently.
The biggest progress was made during my years in the Music Academy and I will be forever grateful to my teachers and masters. Soviet Violin school is considered to be on of the best in the world, and I am happy to be a part of it. I have graduated from the S. Prokofiev’s Music Academy in 2009, and in 2014 have finished my internship at the music department. I am fully qualified to teach and mentor at the academy, but currently prefer to perform myself.
Music was and always will be a big part of me and my life, my way of communication with the world.
– Does anyone else in your family play any instruments? Did you learn from someone or did you teach yourself? 
– There were no musicians in my family and the decision to start my musical training was made by my grandmother. She was never involved in music, but was a big admirer and supporter.
Throughout my music career my mother was my biggest inspiration and my toughest critic. She is a professional photographer and has an eye for perfection.
– How did your current team meet/form? Please provide everyone’s names and the instruments they play?
– Currently  [12.02.2017] I am a part of the Sky Breeze Trio on board the Carnival Paradise. This is definitely a new professional adventure and a valuable experience for me.
I am the lead violinist, Olena is the second violin and Viktoria plays an viola. We are all professional musicians and we have been brought together by the passion and love for what we do. We came together, produced a demo and were offered a possibility to work for Carnival Cruise Lines. This is a great opportunity, and I must admit – working with Carnival is great. The atmosphere is amazing and audience always charge us up.
– How many hours did you spend practicing learning to play the violin at first? How many hours do you practice or play now today?
– If we go way back to my 7 year old self, it wasn’t as easy as it is now. It was impossible to make myself practice for extended periods of time at first. Later, when I started attending the Music Academy it would take me an average of 5 to 6 hours daily. Our teachers and mentors always strived for perfection and those hours were justified (well maybe not always, but most of the time).
If we come back to the present day the time I spend practising differs depending on the projects I am involved in. When I was preparing for my graduation performance ( I played Violin Concert by S. Prokofiev, Preludes by D. Shostakovich and Sonate by E. Ysaye – quite difficult pieces) I practised for around 8 – 10 hours daily.
Currently we have and extensive program of 20 sets that we perform on board. It includes both classical music and modern music of the last decade. Even though we perform almost every night, I still practice for a few hours additionally, just to keep myself in shape.
– What would you say are the most important lessons you learned in order to become such a great violinist?
– I believe there is always room for improvement and you have to always strive to achieve more and be better in what you do. Unfortunately I did not have a chance to meet the great masters of the present day yet, but I follow their progress, watch their performances and read interviews. I’ve noticed one common thing between all of them – they love what they do, they don’t treat music like a ‘job’ but more like a way of life. I came to realise that the best way to become a great musician is to find music within yourself and not try to squeeze yourself into music.
– Do you have any role models you look up too? Who and why?
– There are people that I consider to be a beacon, or a reference point, if you will. One that I definitely consider to be a role model and an inspiration is Gidon Kremer. He embodies everything I love in music – a unique way of thinking, a unique view on the music he performs. He makes any piece his own and he sees something, that no one else before him saw.
Not only is he a phenomenal violinist, but he also brings philosophy into his music. He is an amazing, genuine musician. Every time I listen to him perform, it almost feels like I’m having a personal conversation with him.
– Where do you draw inspiration when it comes to your music? Do you enjoy other forms of art like art galleries, dance, etc?
My biggest pool of inspiration are the people, the audience. Nothing is greater than feeling the emotions coming back to you from the crowd. It gives you an amazing boost of power and it emphasises your drive and fuels your performance.
People feel and absorb the energy you give out and give it back to you multiplied by 10. This is far superior to any treasure and moments like that make the long hours of practice and preparation, lack of sleep and an aching back all worth it. It also gives me strength to carry on, develop new projects and become better at what I do.
I also draw inspiration and new emotions in art and literature. I am a big admirer of Vincent Van Gogh – the energy that comes from his art is surreal.
– What do you enjoy most about sharing your music and what do you hope audiences will walk away feeling/thinking after hearing you perform?
– Well, to be honest it’s the same as my inspiration. It’s that invisible connection that you establish with the audience through your music. When you make them forget about their troubles, and guide them to a different world, where they can relax and rejuvenate. It is visible in their eyes, music touches the heart and a lot of people have came forward to thank me for making them feel better.
I hope that after my performance people become more at ease with themselves and that I can help them through a rough time. Music can make it bearable, make it easier to live through or just make your day brighter in general.
– What’s something about yourself or a view you have, that you’d like to share with others (example: a value that you live by)?
– I believe that music can make the world a better place. Music is beyond politics, music is beyond conflicts. Time heals the physical wounds, but the music is the remedy for the wounds of the soul and mind within us, both as individuals and a society. You just need to make time to hear not just listen, and most of all – enjoy.
As long as music makes us smile, and we can sing or hum along – there is hope.

переклад з англійської
– Привіт, Юліане! Давай почнемо з розповіді про твоє дитинство. Де ти виріс? Коли ти відчув в собі любов до музики та гри на скрипці?
– Я народився та виріс в Україні, в місті Донецьк. Це файне місто на сході моєї країни, індустріальний гігант та культурний центр. На жаль зараз воно переживає важкі часи.
Я провів 30 років мого життя в Донецьку, і саме там я здобув кваліфікацію, саме там формувались мої професійні навички. Певно, я можу уособлювати донецьку скрипкову школу, тому що я пройшов всі ступені освіти в своєму рідному місті, від музичної школи до асистентури-стажування в Донецькій Музичній Академії імені С.С. Прокоф’єва. Важко сказати коли я вирішив бути музикантом. З першого класу я знав, що буду скрипалем, пам’ятаю, як я зрадів коли мама купила мені першу в моєму житті скрипку. Я не спав всю ніч, намагався грати, щоправда щось пристойне почало виходити набагато пізніше. Усвідомлено розвиватись я почав вже в музичній академії, дякувати моїм професорам, але скільки себе пам’ятаю, музика завжди була моїм всесвітом, мовою спілкування зі світом.
– Чи хтось з твоєї родини грає на музичних інструментах? Ти навчався в викладачів чи самостійно? 
– В моїй родині не було музикатів, коли я йшов до музичної школи. Ідея мого навчання належала моїй бабусі, вона ніколи не займалась музикою але дуже любила співати. Також весь мій шлях до музики мене підтримувала мама. Вона фотограф за професією, тож має прагнення до досконалості.
Як я вже сказав, я отримав вищу академічну освіту в найкращих традиціях української скрипкової школи, що заслужено вважається однією з найкращих в світі. У 2009 році я закінчив Музичну Академію ім. С.С. Прокоф’єва, у 2014 – асистентуру стажировку, отримав кваліфікацію викладача ВНЗ, власне я би міг викладати, але поки що більше волію виконувати музику.
– Як називається зараз твій коллектив? Можеш назвати музикантів по іменам та на яких інструментах вони грають?
– Наразі  [12.02.2017]  граю з тріо, що називається Sky Breeze. Це однозначно нові пригоди для мене та новий професійний досвід. Я граю першу скрипку, Олена грає другу, а Вікторія грає на альті, дуже благородний інструмент. Ми всі професійні музиканти, нас поєднує любов до музики та до того, що ми робимо.  Ми записали демо-відео для Carnival Cruise Lines та отримали пропозицію роботи. Це надзвичайна можливість, і я повинен відзначити, що працювати на Carnival дуже приємно. Атмосфера тут надзвичайна, публіка завжди заряджає емоціями.
– Як багато часу ти витрачав на опанування навичків спершу? І як багато часу в день ти граєш зараз?
– Якщо ми повернемось в часи, коли мені було 7 років, це було не багато. В такому віці складно займатись навіть 45 хвилин поспіль. Пізніше, коли я навчався в академії, доводилось займатись 5-6 годин на день, такі  серйозні програми, що ми виконували, потребують багато часу та сил . Наші викладачи вимагали від нас досконалості, і ці години занятть себе виправдовували (можливо не завжди, але часто)). Зараз мої заняття повністю залежать від проектів, якими я займаюсь, від музики, яку я готую для виконання. Наприклад, коли я готував сольний концерт на випускний іспит з асситентури (грав концерт Прокоф’єва, прелюдії Шостаковича, сонату Ізаї – дуже не проста музика), займався по 8-10 годин на день. Начасі в нас програма готова, ми граємо популярну музику по 4 години щодня, тому зараз я займаюсь 1-2 години, просто для підтримки форми. Але, сподіваюсь, в майбутньому буде багато приводів займатись більше)
– Що є найважливішим для того, щоб стати великим музикантом?
–  У кожного з великих не тільки можливо, але й потрібно навчатись. Мені, на жаль, поки не доводилось поспілкуватись з майстрами нашого часу, але я постійно слідкую за ними, дивлюсь записи та читаю інтерв’ю. Є один важливий момент, що притаманний всім великим музикантам. Вони люблять те, що роблять, відносяться до музики не як до роботи, а як до служіння. Найголовніше – прагнути знайти музику в собі, а не себе в музиці.
– Чи є хтось, на кого ти хотів би бути схожим? Хто й чтому?
– Я не можу сказати, що в мене є кумир Але є люди, які для мене немов маяки, орієнтири. З тих скрипалів, що живуть, таким є скрипаль, якого я беззаперечно поважаю і на якого хотів би бути схожим – це Гідон Кремер. Він володіє власним стилем мислення, в кожному музичному творі він знаходить унікальне, тільки йому притаманне бачення. Окрім високої технічної якості він виносить на сцену якість думки, філософію і щирість. Його виконання не завжди канонічні, але самобутні і унікальні. Слухати його – це спілкуватись з дуже освіченою та глибоко обдарованою людиною.
– Звідки ти береш натхнення для музики? Тобі подобаються інші види мистецтва, такі як живопис чи танок?
– Передусім, мене надихають люди. Коли в момент виступу раптом з’являється той самий невидимий зв’язок артиста і глядача, коли ти відчуваєш емоції людей, ділишся своїми, і вони посилюються в сто разів. Це варте всіх скарбів. У такі моменти виправдовуються всі години занять і недолік сну)) І це мене надихає продовжувати, шукати нові приводи для зустрічі з публікою, готувати нові програми. Крім цього – я знаходжу нові образи і емоції в живопису, в літературі. Люблю Ван Гога, це просто неймовірна енергетика.
–  Чим ти ділишся під час своїх виступів? Що би ти хотів, щоб люди відчували, про що думали після твого концерту?
–  Власне, я вже відповів. Це та  невидима хвиля емоцій що переміщується від глядача на сцену і назад, взаємообмін. Коли я бачу, як люди переймаються музикою, коли вони забувають про поточні проблеми і занурюються в себе, в відомі тільки їм переживання. Це видно, до речі по очах, по тиші після закінчення твору. Я сподіваюсь, що після моїх концертів люди трохи краще пізнають себе. І стають легше, світліше. А взагалі, звичайно, все залежить від того, яку музику грати. Все що я говорив вище справедливо для концерту. Сьогодні ж ми швидше підіймаємо настрій, у нас інші завдання. Але це теж важливо – зарядити слухачів позитивом, спровокувати їх підспівувати знайомі мелодії, насолоджуватися відпочинком і відчути драйв.
– Якою думкою ти хотів би поділитись з нашими читачами?
– Я вірю, що музика може змінити світ на краще. Музика може зупинити війни і залікувати рани в душах. Потрібно тільки дати їй можливість звучати і знайти час її почути. Це якщо про велике. А так – поки ми здатні посміхатися при звуках знайомої мелодії і підспівувати – ми по-справжньому живі.

перевод с английского
–  Привет, Юлиан! Давай начнём с рассказа о твоём детстве. Где ты вырос? Когда ощутил в себе любовь к музыке и игре на скрипке?
–  Я родился и вырос в Украине, в городе Донецке. Это замечательный красивый город на востоке страны, мощный индустриальный и культурный центр, который сейчас переживает не самые простые времена.
30 лет свой жизни я провел там, там же получил образование и весьма богатый опыт музыкальной деятельности. Если можно так сказать, я 100% представитель донецкой скрипичной школы – я прошел все ступени обучения, от музыкальной школы до ассистентуры в родном городе. Трудно сказать, когда я решил заниматься музыкой. С первого класса я знал, что буду скрипачом, помню как обрадовался своей первой скрипке, ночь не спал, порывался играть…. Правда, что-то приличное стало получаться гораздо позже. Осознанно развиваться я начал уже в музыкальной академии, спасибо моим профессорам, но сколько себя помню, музыка всегда была моей вселенной, языком общения с миром.
–  В твоей семье ещё кто-то играет на музыкальных инструментах? Ты занимался у преподавателей или самостоятельно?
В моей семье музыкантов не было, решение отправить меня в музыкальную школу принимала бабушка. Она музыкой никогда не занималась, но очень любила слушать и петь. Весь мой путь к музыке меня поддерживала мама, фотограф по специальности. Как я уже говорил, я получил академическое образование в лучших традициях советской скрипичной школы, которая заслуженно считается одной из лучших в мире. В 2009 году закончил музыкальную академию им. С.С. Прокофьева, а в 2014 году – ассистентуру-стажировку, получил право преподавания в ВУЗах, собственно я уже сам могу преподавать, но пока предпочитаю исполнять музыку.
–  Как называется твой сегодняшний коллектив? Можешь назвать их имена и инструменты, на которых они играют?
–  Мой сегодняшний [12.02.2017] коллектив называется Sky Breeze Trio, для меня это музыкальное приключение и новый опыт. В составе у нас только струнные инструменты. Olena как и я играет на скрипке, Viktoria играет на альте – очень благородный инструмент. Мы все профессиональные музыканты и в данный момент нас объединил интерес к музыке и путешествиям. Мы подготовили соответствующую программу и отправились работать на круизный лайнер. Карнивал Круиз Лайнс как раз искали музыкантов и мы получили эту вакансию. Нужно отметить, что сотрудничать с Карнивал очень приятно, коллектив замечательный и комфортные условия.
–  Как много времени ты тратил на занятия вначале, И как много времени в день играешь сейчас?
–  О, сперва, если вспоминать детство, это было не так много))) Хотя в 7 лет заставить себя заниматься  45 минут в день почти невозможно. Потом, когда учился в академии, приходилось заниматься по 5-6 часов день, такие серьёзные программы, которые мы исполняли, требуют много времени и сил. Сейчас мои занятия полностью зависят от проектов, которыми я занимаюсь, и от музыки, которую готовлю к исполнению. К примеру, когда готовил сольный концерт на выпускной экзамен из ассистентуры (играл концерт С. Прокофьева, прелюдии Шостаковича, сонату Изаи – весьма не простая музыка), занимался по 8-10 часов в день. А в настоящий момент у нас программа готова, играем мы популярную музыку, которая требует меньше усилий, поэтому сейчас занимаюсь 1-2 часа в день, просто для поддержания формы. Но надеюсь в скором будущем у меня появятся поводы делать это больше)
–  Что нужно, чтобы стать великим музыкантом?
–  У каждого из великих не только можно, но и нужно учиться. Мне, к сожалению, пока не довелось пообщаться с мастерами нашего времени, но я постоянно слежу за ними, смотрю записи и читаю интервью. Есть важный момент, который присущ всем великим музыкантам. Они любят то, что делают, относятся к музыке не как к работе, но как к служению. Самое главное – стремиться найти музыку в себе, а не себя в музыке.
–  Есть ли кто-то, на кого ты хотел бы быть похожим? Кто и почему?
–  Я не могу сказать, что у меня есть кумир. Но есть люди, которые для меня являются маяками, ориентирами. Из ныне живущих это скрипач, которого я бесконечно уважаю и который мог бы быть для меня ролевой моделью – Гидон Кремер. Он обладет собственным стилем мышления, в каждом произведении он находит уникальное, присущее ему одному, видение. Кроме технического качества он выносит на сцену качество мысли, философию и – искренность. Его исполнения не всегда каноничны, но самобытны и уникальны. Слушать его – это беседовать с очень образованным и глубоко одаренным человеком.
– Откуда ты берёшь вдохновение для музыки? Тебе нравятся другие виды искусства, такие как живопись, танец?
– Прежде всего, меня вдохновляют люди. Когда в момент выступления вдруг появляется та самая невидимая связь артиста и зрителя, когда ты ощущаешь эмоции публики, делишься своими, и они усиливаются в сто крат. Это для меня стоит всех сокровищ. В такие моменты оправдываются все часы занятий, болящая спина и недостаток сна)) И это меня вдохновляет продолжать, искать новые поводы для встречи с публикой, готовить новые программы. Кроме этого – я нахожу новые образы и эмоции в живописи, литературе. Люблю Ван Гога, это просто невероятная энергетика.
– Чем ты делишься во время выступлений? Чтобы ты хотел, чтобы люди чувствовали, о чем думали после твоего концерта?
– Ну, собственно я уже ответил. Это та самая невидимая волна эмоций, которая перемещается от зрителя на сцену и обратно, это взаимообмен. Когда я вижу, как люди проникаются музыкой, когда они забывают о насущных проблемах и погружаются в себя, в ведомые только им переживания. Это видно кстати по глазам, по тишине после окончания произведения. Я надеюсть, что после моих концертов люди немного лучше узнают себя. И становятся легче, светлее. А вообще, конечно, все зависит от того, какую музыку играть. Все что я говорил выше справедливо для концерта. В данный же момент мы скорее подымаем настроение, у нас другие задачи. Но тем не менее, это тоже важно – зарядить слушателей позитивом, спровоцировать их подпевать знакомые мелодии, наслаждаться отдыхом и ощутить драйв.
–  Какой мыслью ты хотел бы поделиться с нашими читателями?
– Я уверен, что музыка может изменить мир к лучшему. Музыка может остановить войны и залечить раны в душах. Нужно только дать ей возможность звучать и найти время её услышать. Это если о великом. А так – пока мы способны улыбаться при звуках знакомой мелодии и подпевать – мы живы по-настоящему.

divider